Незрячого маріупольця разом із дружиною працевлаштовують на вінницькому підприємстві УТОС

Подружжя з Маріуполя працевлаштовують на вінницькому підприємстві Українського товариства сліпих.

Про це повідомили в пресслужбі Вінницької обласної організації УТОС.

Людмила Коваль разом із незрячим чоловіком Богданом і собакою із великими складнощами вибралися із окупованого Маріуполя і облаштувалися у Вінниці. Нині родина мешкає у службовій квартирі вінницького підприємства Українського товариства сліпих.

Людмила оформилася на роботу до підприємства незрячих бухгалтером, ким працювала і у попередні роки на Донеччині. Богдан також планує працювати поруч, музичним керівником творчого колективу УТОС. В Маріуполі він керував гуртком художньої самодіяльності на підприємстві незрячих. Тож має великий досвід у цій сфері.

«Ми тривалий час не могли виїхати із Маріуполя. Бо мешкали у районі на лівому березі, який дуже сильно обстрілювався. Виходити із міста виявилося складно ще й зважаючи на сліпоту чоловіка. Бо повсюди були міни, що не розірвалися», – розповідає Людмила Коваль.

Восьмого квітня родині Ковалів все ж вдалося залишити Маріуполь, але лише у сторону так званої ДНР. Іншого шляху тоді вже не було. Всі речі залишилися удома. Із собою, окрім документів, родина взяла лише гітару і рюкзак. Квартира Ковалів, що на першому поверсі будинку, частково збереглася. Але в якому вона стані, невідомо.

«Під час виїзду із міста ми пройшли так звану фільтрацію, нас внесли у базу даних. Без цього папірця нас би затримали на найближчому блок-посту. Далі знайшли перевізника, який вивіз нас із Тельманова до окупованого Бердянська, де вже не стріляли. Місяць мешкали у школі, адже нас не випускали у напрямку Запоріжжя. Три перші спроби виїзду виявилися невдалими, лише із четвертої це вдалося», – продовжує Людмила Коваль.

Подружжя навіть не думало залишатися на окупованій території чи виїздити до Російської федерації. По-перше, на Вінниччині, у Могилеві-Подільському мешкає мама Людмили. По-друге, після останніх трагічних подій маріупольці не збираються прощати злочини росіянам і перебувати поруч із ними.

«Поки у нашому місті будуть перебувати люди, які бомбили Маріуполь, а потім прийшли і почали нам посміхатися, повернутися туди я не зможу», – наголосила Людмила Коваль.

У Вінниці родині Ковалів допомагають всім необхідним. Сприяють волонтерські організації, працівники хабу «Я-Маріуполь», міської ради і підприємства незрячих. Завдяки цьому маріупольці не відчувають проблем із продуктами харчування. Подобається їм і наше місто над Бугом.

«Вінниця – красиве і компактне місто. Чимось нагадує Маріуполь. Зокрема, прозорими центрами обслуговування громадян, розвиненою соціальною інфраструктурою і зручною мережею громадського транспорту. Скоріше за все, залишимося тут назавжди», – сказала Людмила Коваль.

Фото Вінницької обласної організації УТОС

Вінниця.info