У цій школі все незвичайне

1 20 intern inval 2. вадами, реабілітації, інтернат

Чомусь здавна склався стереотип, що інтернат для дитини — ніби в’язниця чи колонія. «Не слухатимешся — віддамо в інтернат» — це чи не найстрашніша погроза непосидючим малюкам, яку можна почути від мам і тат.

Але батьки, які так виховують своїх чад, схоже, ніколи не бували в таких закладах, як Світловодська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І—ІІІ ступенів №1 для дітей зі зниженим зором, складними вадами розвитку (зору в поєднанні з розумовими вадами), а також тяжкими порушеннями мовлення. Заклад повністю ламає стереотипи кожного, хто ступає на його поріг.

У школі все незвичайне: навчальний процес, режим роботи, обладнання… Навіть стосунки між вихованцями та вчителями. Бо тут дітей не лише навчають, а й лікують. Бо тут вони фактично мають другу, а дехто — й першу домівку.

Школа діє з 1959 року. А з 1 вересня 2011-го заклад виконує функції реабілітаційного центру: тут надають освітні послуги дітям з вадами зору, слуху й тяжкими порушеннями мовлення.

Сьогодні тут живе й навчається 131 дитина, 29 із них — інваліди.

Як воно — жити й навчатися в інтернаті? Особливо дітям, яких доля обділила безтурботним дитинством, які не можуть бачити всіх барв світу, висловитися зрозуміло для інших, і, власне, сприймають світ по-іншому.

У звичайній школі такі «особливі» діти приречені носити тавро неповноцінності. А тут їм вселяють віру в себе, допомагають боротися з вадами розвитку, ведуть не лише дорогою знань, а й дорогою життя, дорогою добра і милосердя.

І це відчувається у всьому: в усміхнених обличчях дітей, у їх бажанні жити, як усі, навчатися й розвиватися. Особливо це підтверджують творчі роботи вихованців.

Фойє, навчальні приміщення, сходові марші, житлові кімнати прикрашені унікальними виробами, справжніми дитячими шедеврами — малюнками, аплікаціями, роботами в техніці квілінгу, вишивками тощо. З першого погляду важко повірити, що їх виконали діти з фізичними вадами, зі слабким зором.

Повернути до повноцінного життя

Понад 10 років інтернат очолює Антоніна Ткач. Саме завдяки її вмілому керівництву він став сучасним спеціалізованим закладом з міцною навчально-технічною базою, гарними умовами для навчання та проживання дітей, оснащеним сучасною лікувально-профілактичною апаратурою.

— Цивілізоване суспільство визнає людину найвищою цінністю, а його пріоритетна мета — спрямувати зусилля і ресурси на всебічний розвиток людини як особистості, — нагадує керівник закладу. — У тому числі й розвиток особистості з фізичними, сенсорними чи розумовими вадами. Та такий розвиток неможливий без створення спеціальних умов для реабілітації, адаптації та інтеграції людей з інвалідністю у повноцінне суспільство. У нашій державі такі умови забезпечує мережа спеціальних установ, які перебувають на повному державному утриманні. В інтернаті діє дев’ять гуртків. Створювалися вони з урахуванням побажань дітей, їх вмінь і творчих здібностей.

Головною метою роботи колективу директор називає оздоровчу та соціальну реабілітацію дітей.

З кожним вихованцем в інтернаті проводять індивідуальну роботу. І навчальну, і оздоровчу. Тому класи в такій особливій школі теж особливі — малочислені.

Для кожної дитини розроблено програму реабілітації, навчальний процес ведеться паралельно з лікувальним. Двічі на рік діти проходять медогляд та отримують нові рекомендації щодо їх подальшої фізичної реабілітації.

Унікальне обладнання

У закладі пишаються тим, що мають дорогу апаратуру (лазерні сканери, апарат для масажу очей) та комп’ютерне обладнання, комп’ютерні програми для корекції зору. Всіх дітей, зір яких потребує оптичної корекції, забезпечено окулярами, а під час навчально-виховного процесу вони мають змогу користуватися лінзами, лупами різних модифікацій та спеціальним офтальмологічним обладнанням.

Задля забезпечення фізичної реабілітації дітей з особливими потребами максимально використовуються можливості занять та шкільного лікувально-оздоровчого комплексу (тренажерний зал, сенсорна кімната та інші). А за загальнофізичний розвиток вихованців відповідає штатний інструктор з фізичної культури та спорту, який проводить з ними спортивно-оздоровчу роботу в позаурочний час та у вихідні дні.

Усі учні закладу охоплені безплатним п’ятиразовим харчуванням, яке теж є особливим. Меню має посилену вітамінізацію, погоджене з районною санітарно-епідеміологічною станцією.

В інтернаті функціонують комп’ютерний клас, лінгафонний кабінет. Під час уроків активно використовуються мультимедійні дошки та проектори з урахуванням фізичних особливостей та можливостей дітей. Учнів забезпечено канцелярським приладдям, підручниками, шкільною формою, взуттям та засобами гігієни.

За словами директора, у 2014—2015 навчальному році в закладі матимуть змогу навчатися діти з повною відсутністю зору. Це — надзвичайна відповідальність для колективу, але великий шанс для таких дітей.

І наостанок — найголовніше

Далеко не кожна звичайна школа може похвалитися такою теплою та затишною, майже домашньою атмосферою. Руками вчителів і учнів в інтернаті створено кабінет народознавства, рушникову кімнату, куточки з історії закладу. Кожен поверх і деякі класи обладнано зонами відпочинку, є зимовий сад, ігрові кімнати.

Цьогоріч з нагоди Міжнародного дня інваліда в інтернаті поставили казку «Снігова королева» в сучасній інтерпретації. Ще до початку святкового дійства в закладі панувала святкова суєта — діти перевдягалися в казкових героїв, усі поспішали до актової зали. Завершилося свято у їдальні, де дружна шкільна сім’я посмакувала величезним пирогом.

«Я люблю своїх учителів!»

Дев’ятикласниця Женя, одна з ведучих свята, не має родини, тож мешкає в інтернаті з 2004 року. У дівчини — тяжка вада зору, щоб подолати її, вона вже перенесла операцію. Проте навіть такі життєві випробування не стали на заваді розвитку її творчих здібностей, особливо до малювання. Женя займається у шкільній студії образотворчого мистецтва. Неодноразово брала участь у всеукраїнських конкурсах малюнків: «Зір, затриманий в долонях» (Львів), «Безпека дорожнього руху — це життя», «Міліція очима дітей», «Є права у нас із вами» (Кіровоград). Роботи юної художниці неодноразово друкувалися у всеукраїнському літературно-художньому журналі «Щедрик-Ведрик».

— Я люблю свою школу, вчителів, — ділиться Женя Бірса найпотаємнішим, — та з острахом думаю, що невдовзі доведеться залишати ці затишні стіни. Адже саме вони дали мені впевненість у тому, що надалі я влаштую свою долю, матиму улюблену професію, а найголовніше — бачитиму…

Світловодськ — Кіровоград

  1 20 intern inval 1
Женя Бірса біля однієї зі своїх робіт — на стінах інтернату.

Фото Руслани Сороки

ДО РЕЧІ

Цього дня в інтернаті побувала делегація з Онуфріївського району. Голова райдержадміністрації Антоніна Гончар, голова районної ради Анатолій Юнак, заступник голови райдержадміністрації Олександр Пеннер приїхали привітати вихованців закладу. До теплих побажань здоров’я і творчого розвитку гості додали солодкі подарунки.

Руслана Сорока. Петро Мельник

„Голос України”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*