“Призвичаїтися до візка – як навчитися ходити”. Іван Молдун – про Ігри нескорених, мрію про протези та підтримку дружини

Іван Молдун із дружиною Катериною на відборі до збірної Ігор нескорених-2023. Фото: Invictus Games: Team Ukraine/Maksim Belousov

Історія Івана Молдуна – військового з Херсона, який менш ніж за рік після того, як втратив обидві ноги, представлятиме Україну на Іграх нескорених у Дюссельдорфі, пише Суспільне.

У залі з намальованим уздовж стіни величезним синьо-жовтим прапором розпочалося тренування. Нова збірна України, яку обрали для участі в Іграх нескорених, розминається перед грою у волейбол. Поки військові та ветерани з видимими й невидимими травмами роблять вправи, сидячи в колі, неподалік, коло лавки, жінка в повсякденному одязі повторює за ними кожен рух.

Це – Катерина, дружина одного з членів команди, 42-річного Івана Молдуна. Навіть на тренувальних зборах одне без одного їх можна побачити вкрай рідко. Так і тут уже за кілька хвилин “індивідуального” заняття Катерина приєднується до чоловіка й на рівні з іншими учасниками вчиться вправлятися з м’ячем.

Правила тут одні для всіх: робочі в когось ноги, чи то ампутовані – всі “нескорені” грають у волейбол виключно сидячи. У такому форматі Іван та Катерина тренувалися в парі, відточуючи передачі. “Дружина постійно зі мною, – ділиться з Суспільне Спорт ветеран. – Тому зараз теж спортом займаємося разом”.

Іван Молдун із дружиною Катериною на церемонії відкриття відбору до збірної Ігор нескорених-2023. Фото: Invictus Games: Team Ukraine/Maksim Belousov

“Позивний не встиг приклеїтися”

Іван Молдун родом із Херсона. Проте повномасштабне вторгнення він разом із дружиною й доньками застали далеко від дому: на заході України, куди сім’я вирушила на відпочинок.

“Ми взяли відпустку та поїхали кататися на лижах, – згадує Іван. – Мали квитки назад на 25 лютого, але тоді потяги вже не йшли. З того час ми додому так і не потрапили. Моє місто почали обстрілювати. Через нього заходили окупанти”.

Після кількох походів до військкомату все ж таки потрапив до армії у вересні 2022 року, хоч ще до того мав проблеми зі здоров’ям. “У мене була травма черепа, але я вважаю, це не привід не захищати нашу батьківщину”, – переконаний ветеран.

“До того, як піти воювати, працював інженером з транспорту, – ділиться Молдун. – Проєктував автомобільні дороги. Коли почалася [повномасштабна] війна, з інженерією стало туго. То я вивчився на оператора станка з ЧПУ*”.

Служити Іван пішов до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, але позивного так собі й не вигадав. “Я хотів, щоб він до мене приклеївся сам, щоб мені його дали побратими, – пояснює Молдун. – Не встиг приклеїтися”.

Іван воював на Мар’їнському напрямку та вже на початку листопада зазнав важкого поранення, що призвело до ампутації обох ніг. “Ми тримали позицію, – описує він той день. – Був щільний мінометний обстріл, і нам прилетіла фосфорна міна. Мене евакуювали досить вдало, швидко доставили до лікарні. Там зробили все, що треба”.

Тоді дружина Івана перебувала в Німеччині, але коли той перестав виходити на зв’язок, стала його шукати й за чотири дні знайшла в госпіталі в Дніпрі. Її підтримку Молдун називає однією з найбільш помічних у процесі відновлення, як і увагу інших людей: “Сім’я, дружина, волонтери, лікарі, просто сторонні люди дуже допомагають. Це потужно й класно”.

Нині Іван проходить реабілітацію на Львівщині, пересувається на візку та працює над тим, аби перейти на протези. Утім, це потребує часу. Поки що в нього є навчальний на правий бік, а от лівий ще в роботі.

“Я дуже хотів реабілітуватися, отримати протези й стати на ноги. Хотілося, щоб це було швидше, але це неможливо. Це складний і довгий процес, у кожного індивідуальний. Тому потрібна витримка. Ти реабілітуєшся, у тебе змінюються кукси** – відповідно, треба переробляти протези”.

Зізнається, що з візком спершу також виникли проблеми: він був незручний. Та волонтери запропонували йому новий, яким він користується досі. “Призвичаїтися до візка – досить швидко, тому що без нього ти ніяк, – каже Іван. – Це як навчитися ходити”.

Іван Молдун (справа) під час матчу з волейболу сидячи на відборі до збірної Ігор нескорених-2023. Фото: Invictus Games: Team Ukraine/Maksim Belousov

“Простіше спілкуватися з військовими, ніж із цивільними”

Ігри нескорених стали для Івана частиною реабілітації: що фізичної, що психічної. “[Після поранення] почав займатися спортом, – розповідає військовий. – Пішов на Ігри, тому що тут спорт, тут мої побратими, тут дружня, привітна атмосфера”.

Своїми основними видами спорту Молдун називає стрільбу з лука, плавання та волейбол, у яких виступав на відборі навесні та планує брати в них участь і в Дюссельдорфі.

“Стрільба з лука концентрує. Басейн, вода, плавання – це дуже класно для реабілітації. Вирішив попрацювати з тренером, вдосконалити своє плавання з тим, що зараз є в мене… Чи нема, – сміється Іван. – Я до поранення добре плавав, пірнав. Не тонув, скажімо так”.

Професійно Молдун ніколи до цього спортом не займався, але грав у волейбол, а також практикував легку атлетику й паверліфтинг.

“Ігри нескорених мають дуже терапевтичний ефект. Мені зараз простіше спілкуватися з військовими, ніж із цивільними. Тут усі свої. Ну, і ми не сидимо на місці, склавши руки. Ми займаємося спортом, вдосконалюємо себе та свої навички”.

*Числове програмне управління.

**Частина кінцівки, яка зберігається після ампутації. До неї, зокрема, можна прикріпити протез.