Боротьба з дискримінацією інвалідів: судові перемоги

Люди з фізичними вадами мають рівні права з усіма громадянами України. Але насправді їм доводиться щодня, спускаючись в інвалідному візку з будинку, де немає ліфта й пандуса на сходовому майданчику, або потрапляючи в метро, переконуватися в тому, що це не так. Щоб жити нормальним життям, вони змушені оббивати пороги судів і інших органів влади.

Через суд — до аптеки

А все тому, що навіть у столиці не виконуються адаптовані під українське законодавство Державні будівельні норми щодо нормального доступу людей з інвалідністю до об’єктів соціального, житлового й транспортного призначення. Що вже казати про регіони?

А ось вам і яскравий приклад. Адвокат з Дніпропетровська Дмитро Жарий на інвалідному візку не зміг потрапити в рідному місті до аптеки. Прибудова, схожа на пандус, не була пристосована для пересування по ній людей з особливими потребами. І це тоді, коли вони, як і літні люди, а також мами з дитячими візками користуються аптекою частіше, ніж здорові українці. Просити щоразу про допомогу було принизливо для Дмитра. Протягом тривалого часу він вимагав від керівництва аптеки обладнати приміщення зручним пандусом. Але його так і не почули.

Тому через півроку він написав заяву до Державної інспекції з контролю за якістю лікарських засобів Дніпропетровської області й Головного архітектурно-планувального управління, звертаючи увагу на порушення аптекою законодавства щодо людей з обмеженими можливостями. Однак від цих установ отримав лише формальну відповідь: вони не визнавали ні порушень, ні їх відсутності. Тож наступним кроком стало подання позову до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Так Дмитро Жарий хотів вплинути загалом на ситуацію в країні стосовно організації вільного доступу до аптечних приміщень осіб з обмеженими фізичними можливостями. З-поміж численних вимог була й вимога анулювати ліцензію по всій аптечній мережі. Але позивач не передбачив жодної гривні компенсації моральної шкоди. “Щоб ні в кого не виникло підстав вважати, що я це роблю заради якоїсь матеріальної вигоди. Є речі дорожчі за гроші”, — пояснив він.

Правда, тільки апеляційний суд прийняв його позовні вимоги, визнавши протиправною бездіяльність Державної служби лікарських засобів у Дніпропетровській області щодо здійснення перевірки виконання ліцензійних вимог. Крім того, зобов’язав розглянути питання про анулювання ліцензії на роздрібну торгівлю ліками аптеці, до якої висунуто позов. Після чого тодішній прем’єр-міністр Микола Азаров доручив Міністерству охорони здоров’я разом із Міністерством регіонального розвитку розробити зміни до Умов ліцензування аптек і медустанов, які б гарантували вільний доступ до приміщень людям з обмеженими можливостями. Так зусилля однієї людини щодо захисту своїх прав змогли вплинути на ситуацію по країні загалом.

Кредитні історії

Згодом у дніпропетровського борця з дискримінацією інвалідів з’явилися послідовники. Так, молода жителька Донецька Тетяна Гречишникова, змушена після аварії пересуватися на інвалідному візку, виграла суд у нічного клубу, працівники якого не пустили її разом із друзями до свого закладу, зіпсувавши своєю зухвалою поведінкою їй свято й настрій. Правда, її вимоги задовольнили лише частково. На користь Тетяни Гречишникової суд замість 50 тис. грн компенсації за моральну шкоду, які вона вимагала від нічного клубу, стягнув лише 2 тис. грн. При цьому відповідача — в особі керівництва нічного клубу — визнали винним у дискримінації та порушенні законів “Про захист прав споживачів”, “Про основи соціальної захищеності інвалідів”, а також Конвенції ООН про права інвалідів.

Те, що в Україні має місце така дискримінація, підтвердив і Харківський апеляційний суд. Цього разу її жертвою стала людина з інвалідністю, яка не змогла отримати кредит. Суд визнав дії банку незаконними й зобов’язав виплатити постраждалому 1 тис. грн компенсації. Він також установив: чоловікові відмовили в наданні кредиту виключно на тій підставі, що він є інвалідом першої групи. При цьому банк не перевіряв його доходів, не оцінив майнового стану, не визначив ступеня забезпеченості позики.

— Такі дії банку є дискримінаційними й абсолютно неприпустимими, — заявляє голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик. — Оскільки громадянам, у яких немає інвалідності, можливе надання кредиту без поручителя. Розрахунок забезпеченості, оцінка доходів при цьому не беруться до уваги.

Слід зазначити, що подібна справа розглядається й в одному з судів столиці. Киянин Денис Петров оформив заявку на видачу кредиту й отримав від банку повідомлення про позитивне рішення. Банківських клерків улаштувало місце роботи й дохід клієнта. Залишилося тільки прийти до них і поставити підпис на документах. Коли ж він це зробив, працівники банку відмовилися видати йому кредит, посилаючись на те, що не знали про його інвалідність. До речі, довідатися про це вони й не могли, бо пункту “Чи є у вас інвалідність/стан здоров’я?” у заявці не було. Що не дивно, оскільки таке запитання є дискримінаційним. Тому в Дениса Петрова є великі шанси виграти цю справу в суді.

Недоступність
інтернет-ресурсів

Подібного результату домігся й незрячий адвокат зі Львова Андрій Стегницький, котрий вимагав від Держпідприємства “Укрзалізниця” вільного доступу до його офіційного сайта. Річ у тім, що, використовуючи спеціальне програмне забезпечення, яке озвучує звуковим синтезатором інформацію на екрані, йому не вдалося замовити он-лайн квитки на поїзд. Ця програма на сайті “Укрзалізниці” не змогла розпізнати, зайняті місця у вагоні чи вільні, оскільки їх позначено не текстом, а кольорами. Також там не передбачено можливості замовити квиток за пільговою ціною для людей з інвалідністю. Тому Андрій Стегницький спочатку звернувся до адміністрації перевізника з проханням переробити сайт так, щоб на ньому замість підсвічування були гіперпосилання, і додати опції для купівлі квитка за пільговими цінами. Але належної реакції, як і у випадку Дмитра Жарого з аптекою, не було.

Тому в січні 2013 р. він подав позов до Галицького райсуду Львова, який двічі його відхиляв. Ну не просто нашим суддям ухвалювати рішення проти найбільшого перевізника-монополіста в Україні! Однак у жовтні минулого року апеляційний суд задовольнив таки вимоги Андрія Стегницького. Він зобов’язав ДП “Укрзалізниця” й Головний інформаційно-обчислювальний центр державної адміністрації залізничного транспорту України усунути недоліки на офіційному сайті, забезпечивши можливість придбання пільгових квитків для людей з інвалідністю. Це змусило найбільшого в Україні перевізника розпочати роботи з налагодження свого сайта для потреб незрячих людей. Причому власним коштом. І все це завдяки активній позиції одного небайдужого громадянина, який вирішив не миритися з ознаками дискримінації інвалідів.

До речі, у країнах Європи незрячі люди можуть вільно користуватися Інтернетом. Бо там діють окремі законодавчі положення, що визначають доступність сайтів. Найчастіше вони базуються на ООНівських Керівних принципах доступності змісту веб-сайтів (WCAG). Норми інформаційної доступності, прописані в Конвенції про права інвалідів, закріплено тепер і в українському законодавстві. Зокрема в постанові Кабміну №730 від 26 вересня 2013 р., відповідно до якої інформація на офіційному сайті органу виконавчої влади має бути доступною для користувачів із порушеннями зору й слуху. Це велике досягнення, яке стало можливим завдяки активній позиції незрячого адвоката Андрія Стегницького.

Але таких справ порівняно з кількістю наявних порушень прав інвалідів в Україні поки що не так багато. Оскільки ті, кого дискримінують у нашій державі, вкрай рідко звертаються до суду. “Я за вісім років переконав тільки двох осіб довести справу до суду, — розповідає член правління Української Гельсінської групи з прав людини Володимир Яворський. — Це досить складне завдання. Але ми повинні розуміти, що чим більше людей у судовому порядку виступить проти дискримінації, тим швидше збільшиться судова практика із цього питання. Нехай негативна, але це була б судова практика, яку можна аналізувати, тлумачити, шукати якісь нові аргументи, і процес пішов би. А так судді відхиляють позови інвалідів, бо не знають, як аргументувати антидискримінаційні рішення. Адже головна складність полягає в тому, що визначення дискримінації в українському законодавстві не містить пояснення, якими аргументами це можна підтвердити”.

Такої ж думки й голова Харківської громадської організації незрячих юристів Олег Лепетюк, який вважає, що самі люди з інвалідністю, котрі стали жертвами дискримінації, не повинні сидіти й чекати, коли держава розв’яже всі їхні проблеми. “Треба діяти, — заявляє він. — Адже стратегічний судовий розгляд завжди спрямований на зміну законодавства або інтерпретацію норм права. Ці зміни повинні стосуватися певної групи людей, що постійно перебуває під дискримінаційним тиском. Для їх упровадження можливі вказівки на рівні міжнародних організацій, наприклад, через рішення Європейського суду з прав людини, що є джерелом права в Україні. І тільки таким непростим, але ефективним шляхом можна домогтися викорінення дискримінації інвалідів в Україні”.

Олександра Тимощук

ZN.UA