“Дійсність дитячого будинку можна порівняти з тюрмою”, — історія чернігівської родини, яка усиновила чотирьох дітей (ФОТО)

ФОТО: Роман Закревський

Попри складні часи, рівень усиновлення в Чернігівській області поступово повертається до показників 2021 року. Такі дані під час брифінгу озвучив заступник начальника Служби у справах дітей Чернігівської ОДА Станіслав Железний. З його слів, цьогоріч в області усиновили 28 дітей, ще 9 справ наразі перебувають у суді*. У 2022 році в області усиновили 20 дітей, у 2021 році – 37.

До Дня усиновлення (у зв’язку з переходом України на новоюліанський календар відтепер День усиновлення щорічно відзначатиметься 17 вересня, — ред.) Суспільне розповідає історію родини Сєнцових, яка крім власних двох дітей виховує чотирьох з дитячого будинку, які мають інвалідність. Останнього хлопчика глава сім’ї Максим Сєнцов забрав з інтернату у березні 2022 року, під час евакуації з Чернігова на захід України. Про стереотипи, пов’язані із процесом усиновлення, мотивацію подружжя, а також про те, чому дітей потрібно забирати з інтернатів в родини, — читайте далі у матеріалі Анастасії Лози.

Це сталося одразу після весілля, – тоді вони вирішили, що колись візьмуть дитину із дитячого будинку. Максим Сєнцов, батько шістьох дітей, четверо з яких – усиновлені, зізнається, що в дитинстві йому бракувало братів чи сестер. Можливо, саме це, припускає чоловік, не дозволило йому відмовити дружині Євгенії, коли вона вперше запропонувала усиновити двох сестер. Коли подружжя Сєнцових зважилось забрати з дитячого будинку дівчат, вони вже мали двох кровних синів і планували третю дитину.

“Ми не закопали ідею з усиновленням, ми її просто відклали, – згадує Максим. А потім дружина почала показувати, що вона читає блоги про усиновлення. Я подумав собі: «Ну… готуйся!». Приходжу я з роботи, дружина мені показує відеоанкети двох дівчат. Вона потім сказала: «Я розраховувала, що ти скажеш ні, і ми забудемо про це». А я сказав так»”, – розповів Максим.

Максим та Євгенія Сєнцови. ФОТО: Роман Закревський

За останні п’ять років Сєнцови усиновили чотирьох дітей з інтернату у Прилуках. Першими були сестри Ангеліна та Ніколь. Ще за два роки – Вероніка, бо, як говорить подружжя, вона була надто схожа на дівчат. Четвертим став Лев. Він потрапив у родину у березні 2022 року, коли на території Чернігівщини тривала активна фаза бойових дій. Ще до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Сєнцови почали збирати документи для усиновлення хлопчика, однак процес завершити не встигли.

Фотосесія родини Сєнцових з дітьми. ФОТО: Роман Закревський

“24-го я мав забирати останні довідки, але я досі без них. Ми виїхали з Чернігова. Коли я в березні приїжджав назад в (аби вивезти батьків з напівоточеного міста, – ред.), то просто подзвонив у соцслужбу і сказав: «Я приїжджаю. У вас є пару годин, щоб зібрати документи, я можу дитину забрати та вивезти». У нас чудові служби, вони зібрали всі документи, які могли зібрати під час воєнних дій”, – розповідає Максим.

Максиму вдалося забрати дитину та відвезти у безпечніший регіон. Півтора року хлопчик жив з сім’єю під тимчасовою опікою. 5 вересня рішенням суду Сєнцови усиновили Лева.

Не суперлюди

Усі четверо усиновлених дітей Сєнцових мають діагноз “фетальний алкогольний спектр порушень” або ФАСП. Цей діагноз ставлять дітям через низку неврологічних та фізичних ознак (як-от затримки фізичного розвитку, порушення розвитку центральної нервової системи тощо, низька вага незалежно від харчування), які виникли через вживання матір’ю алкоголю під час вагітності. Євгенія зізнається, що родина не зважала на діагнози, а просто хотіла дітей. Вона повторює, що її діти не “інваліди”, а “з інвалідністю”: так само ходять до школи й майже нічим не відрізняються від однолітків.

“Ми розуміли, що здорових дітей в інтернатах майже немає, – згадує жінка. Ми мали можливість дитину лікувати, реабілітувати. Це як звичайне життя, тільки трошки складніше. Діти дуже змінюються, буквально у перші ж місяці – це інші діти”.

Фотосесія родини Сєнцових з дітьми. ФОТО: Роман Закревський

Так, Ніколь, молодша сестра із перших усиновлених, у дитячому будинку грала на вулиці виключно у візочку, а у групі перебувала у манежі, говорить Максим. Її не пускали до решти дітей, бо у дворічному віці дівчинка не вміла ані ходити, ані повзати. Через чотири місяці родина побачила, як Ніколь нехай і невпевнено, але побігла, розповідає Євгенія:

“Люди іноді вважають, що всиновлюють якісь суперлюди, з гарним доходом, філантропи. Що вони такими народилися. Але, це звичайні родини, просто вони хочуть дітей і розуміють, що є діти, які не мають батьків. До цього приходять, цьому вчаться… Родина завжди краща за дитячий будинок. І ці діти давно вже стали нам рідними”.

Євгенія з дітьми. ФОТО: Роман Закревський

Перед усиновленням Євгенія радить обов’язково познайомитися з дитиною та підготувати “подушку безпеки”: близьких людей, яким ви довіряєте, які допоможуть у разі необхідності (якщо, наприклад, ви потрапите в лікарню). По-друге, говорить жінка, варто ретельно продумати перший день разом – він буде складним і для усиновлювачів, і для дитини.

Дитячий будинок чи тюрма?

Дитячий будинок, розповідає жінка, ззовні має вигляд дитячого садка: схожі групи, майданчики, де граються вихованці. Найглибше Євгенію тут вразила — тиша…

Тиша в закладі, де одночасно перебуває близько півтори сотні дітей. Розпорядок дня та дисципліна допомагають таким установам функціонувати, водночас затискаючи дітей між цими рамками, розмірковує вона:

“Дивує, коли 15 дворічних дітей сидять тихо і слухають казочку, бо вони знають, що кричати й плакати, їм ніяк не допоможе. Вони звикли не звертатися по допомогу. Коли хворіють, вони просто терплять”.

Фотосесія родини Сєнцових з дітьми. ФОТО: Роман Закревський

Найстарша з усиновлених дітей, Ангеліна, у 5 років дивувалась холодильнику та кухонному приладдю, бо жодного разу не бачила кухні, згадує подружжя. Дівчинка не знала, що це, розпитувала, як і навіщо цим користуватися. Вона не розуміла, чому батьки не знають усіх людей на вулиці.

“Дійсність дитячого будинку можна порівняти із тюрмою. Дитяча тюрма. Діти майже не виходять за ворота. Діти, які виховувались у дитячому будинку, не знають, як купити собі щось, як приготувати. Вони не вміють користуватися звичайними благами, якими ми користуємось кожен день. Саме тому варто брати дітей на сімейні форми виховання, бо ці діти житимуть дорослими серед нас”, – говорить Євгенія.

Ще на початку родина ухвалила рішення не приховувати від дітей факту їхнього усиновлення, – щонайменше двоє з них були достатньо дорослими аби пам’ятати життя в інтернаті. Розкривши таємницю усиновлення для своїх дітей, Сєнцови одні з небагатьох батьків, які готові відверто говорити про аспекти їхнього виховання, сподіваючись, що їх досвід та більша кількість інформації надихне тих, хто вагається через стереотипи.

“Діти – не цифри”

Протягом 2023 року на Чернігівщині усиновили 28 дітей, ще 9 справ передані в суд та чекають на рішення. Служба у справах дітей має 24 кандидата-усиновлювача, половині вже підібрали дитину. Ці показники наближаються до рівня 2021 року, говорить заступник начальника Служби у справах дітей Чернігівської ОДА Станіслав Железний.

“Я не хочу бути циніком: діти – не цифри. Але не зважаючи на важкі часи, кількість кандидатів суттєво не зменшується. Обвалу ми не бачимо”.

Максим з синами. ФОТО: Роман Закревський

Знизилась кількість усиновлень у 2022 році (до 20), це Станіслав Железний пов’язує із широкомасштабним вторгненням та нестабільною роботою судової системи у період активних бойових дій та після деокупації. Усиновлення – друга за пріоритетністю на території області з сімейних форм виховання, говорить Железний, частіше трапляється тільки форма опіки (піклування), коли дитина лишається з рідними (бабусею, дідусем, братом чи сестрою тощо).

“З минулого року в нас 14 дітей, які втратили батьків внаслідок війни. Але усі вони, на щастя, залишилися у своїх сім’ях, їх забрали рідні», – розповідає Станіслав Железний.

На сьогодні, за даними обласної Служби у справах дітей, в Чернігівській області налічується 1877 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 575 з них можуть бути усиновленими.

*Рішення про усиновлення приймає суд за місцем проживання (перебування) дитини

Ксенія Рекун, Анастасія Лоза