Из-за аннексии Россией Крыма спортсменам с ограниченными физическими возможностями теперь негде полноценно готовиться к соревнованиям.
Наша паралимпийская сборная и в Лондоне-2012, и в Сочи-2014 продемонстрировала феноменальный результат, заняв четвертое место в общекомандном зачете.
Запорожский школьник – инвалид, – без рук и ног, – восьмилетний Леша, который раньше воспитывался в детском доме-интернате в селе Калиновка (Запорожская область) обрел родителей. Сейчас, в американской семье, его зовут Логаном. В далекой Америке у ребенка есть простые радости, доступные всем детям. Парнишка охотно осваивает ходьбу на протезах, плавает и играет в хоккей.
«Ця людина зробила неможливе, і ми не розуміємо, як», – ця думка не полишає кореспондента «СК» з того часу, як ми побували в гостях у спортсмена параолімпійської збірної України з біатлону Віталія Ситника.
Львівщина традиційно делегує своїх майстрів блакитних доріжок на Параолімпійські ігри. На жаль, на невизначений час спортсмени-інваліди України втратили свою головну базу підготовки – одну із найкращих у Європі баз для параолімпійців у кримській Євпаторії. У Львові лише аквапарк може похвалитися високим рівнем матеріально-технічного забезпечення, необхідного для спортсменів-інвалідів.
У Сочі збірна України виборола 25 нагород, із яких 5 золотих, 9 срібних та 11 бронзових. У неофіційному загальнокомандному заліку синьо-жовта дружина посіла четверте місце слідом за трійкою призерів: Росією, Німеччиною та Канадою.
На просторах интернета появился новый сайт «ИнваФишки». Его особенность в том, что он рассказывает, как приспособить ту или иную бытовую вещь для использования человеком с травмой позвоночника. Основателем сайта является человек с инвалидностью. В течении некоторого времени он искал оптимальные решения для нормальной жизнедеятельности.
Чемпіонка й срібна призерка з біатлону, бронзова медалістка з лижних гонок Паралімпійських ігор-2014 Олександра Кононова розповіла, як українським паралімпійцям виступалося в Сочі.
Приятно чувствовать себя здоровым человеком и знать, что тебе доступны многие земные радости. Обидно, правда, что быть счастливым в одиночку все сильнее входит в наши привычки. Мы сознательно дистанцируемся от проблем, которые нас не касаются. А хотелось бы, чтобы мы – люди – проявляли меньше равнодушия к своим соседям, друзьям, случайно встреченным незнакомцам.
Бердянський всеукраїнський центр реабілітації інвалідів «Академія ремесел», де лікують народною творчістю, або арт-терапією, існує вже десять років. Тут практикують лікування живописом, гончарством, керамікою та петриківським розписом. Ми поговорили з засновником і директором центру Людмилою Грабовською про особливості роботи закладу та її вихованців.
Сьогодні на сторінках «БВ» спілкуємось із Матіасом Райшем, соціальним працівником з Мюнсеру, що в Німеччині.
– Як німецьке суспільство ставиться до людей з обмеженими можливостями? В Україні іноді складається враження, що взагалі немає інвалідів. Про їх проблеми говорять рідко.