“Нам допомогло врятуватись Боже диво, наступного дня в наш дім влучив снаряд”: історія порятунку сім’ї з інвалідністю з Харкова

“Нам допомогло врятуватись Боже диво, наступного дня в наш дім влучив снаряд”: історія порятунку сім’ї з інвалідністю з Харкова. ольга кравцова, війна, евакуація, порятунок, інвалідність

“Нам допомогло врятуватись Боже диво, наступного дня в наш дім влучив снаряд”: історія порятунку сім’ї з інвалідністю з Харкова. ольга кравцова, війна, евакуація, порятунок, інвалідністьСім’я Ольги хотіла виїхати в повністю безпечне місце

Коли в родині троє людей з інвалідністю, а до того – ще й кішка зі зламаним хвостом, початок війни може звучати як вирок, а евакуація – нескінченний челендж, схожий на біг із перешкодами. Однак харків’янка Ольга Кравцова зуміла врятуватись з міста, котре перебувало під постійними ворожими обстрілами. А також вивезти з Салтівки маму і брата.

Інформаційний проєкт для людей з інвалідністю EnableMe UA спільно з OBOZREVATEL розповідає історії порятунку українців, котрі відчайдушно рятували себе та сім’ю, маючи інвалідність.

“В Україні немає жодного укриття, пристосованого для інвалідів”

Ольга Кравцова – відома в Харкові громадська діячка, котра у мирних умовах опікувалася захистом прав людей з інвалідністю і боролася за інфраструктурну безбар’єрність міста. 24 лютого з початком широкомасштабного вторгнення Росії в Україну пріоритети Ольги різко змістилися до елементарного виживання.

“Крім мене, у нас в родині є ще брат зі схожою формою інвалідності, мама після інсульту, у якої великі проблеми з зором та слухом, та кошеня, котре прибилося до нас ледь живим, зі зламаним хвостиком, після жорстоких дитячих ігор, – пояснює Ольга. – Незважаючи на те, що почалися обстріли і все це було дуже близько до будинку, ми не мали змоги врятуватися у будь-якому сховищі, тому залишалися вдома”.

“Нам допомогло врятуватись Боже диво, наступного дня в наш дім влучив снаряд”: історія порятунку сім’ї з інвалідністю з Харкова. ольга кравцова, війна, евакуація, порятунок, інвалідністьКвартиру змогли елементарно убезпечити. Джерело: Архів сім’ї

Ще до війни Ольга, опікуючись долею людей з інвалідністю, дізнавалася про можливість створення сховища, пристосованого для людей на візках. Однак з початком бойових дій виявилося, що таких сховищ немає не лише в Харкові. Жодного – по всій країні.

“Ми ховалися в домі за опорними стінами під матрацом. Щастя, що у нас були сусіди, котрі приносили для нас їжу, памперси та ліки. Нам пощастило придбати медикаменти 24 лютого, однак далі ситуація ставала все страшнішою і в аптеках вже ніхто нікого не пропускав без черги. Люди казали, що в чергах біля аптек бували бійки. Дістати ліки та їжу самостійно ми шансів не мали”.

“Ми боялися найбільше, що мама не повернеться”

Найгіршим випробуванням для Ольги та її родини стала погода.

“Я та брат маємо ендопротези. Це металеві конструкції в тілі, за наявності яких ми не можемо переохолоджуватися. В місті почала зникати електрика, опалення та газ. Ми розуміли, що можемо просто загинути від наслідків переохолодження”.

“Нам допомогло врятуватись Боже диво, наступного дня в наш дім влучив снаряд”: історія порятунку сім’ї з інвалідністю з Харкова. ольга кравцова, війна, евакуація, порятунок, інвалідністьУ сім’ї не було змоги спускатись у сховище. Джерело: Архів сім’ї

Ольга з братом не можуть виходити на вулицю за температури менше 3 градусів морозу. Це може скінчитися відторгненням тканин від протеза, гангреною та ампутацією.

“Лишитися обох ніг була дуже страшна перспектива. Ми вдягали декілька штанів, теплі шкарпетки, замотувалися в пледи. На дворі було -20, і ми не мали змоги навіть купити їжу чи принести додому гуманітарку. Тільки мама могла ходити надвір. І от одного разу вона пішла по продукти. Ми побачили, як вона йде, а через деякий час почався обстріл. Крили чим завгодно. І тут уже зник страх миттєвої смерті від ракети. Бо найбільше ми боялися втратити маму. Без неї ми були б приречені обоє на повільну голодну смерть”.

Ольга досі згадує цей епізод дуже емоційно, пригадує, що чекала маму, виглядаючи її у вікно. Виглядала не боячись вибухів російських ракет.

“Коли я її побачила, в мене полилися сльози. Слава Богу, вона жива! Я була щаслива, що мама повернулася, хоча гуманітарку вона так і не отримала…”

Замерзнути = померти

Обстріли Салтівки росіянами ставали дедалі інтенсивнішими, а прилеглий район, де жила родина, став мішенню під час розльоту. Дедалі частіше снаряди влучали в будинки навкруги, гинули люди. Ставало зрозуміло, що залишатися в місті більше не можна.

“Я не знала, як бути, бо вийти на мороз для нас – та ж смерть. Нам пропонували допомогу з виїздом, але це могло скінчитися не евакуацією, а бідою. Крім переохолодження, був іще один ризик. Ні я, ні брат не можемо сидіти довше 2 годин. Треба був транспорт з лежачими місцями. Нам пропонували виїхати до Дніпра. Варіант був – їхати на підлозі автобуса”.

Ольга шукала можливостей виїхати і навіть шукала житло для людей з інвалідністю. Але відсутність належних умов, елементарного туалету, в який можна заїхати на візку, у запропонованих квартирах не давала їй можливість покинути рідну домівку, де все облаштовано під особисті потреби.

“Настав момент, коли біля нашого будинку снаряди влучили вже з 3 боків. Ми зрозуміли, що росіяни пристрілювались, наче грали в “морський бій”. Я сказала рідним про свою інтуїцію: треба тікати, бо наступний постріл буде в наш дім”.

“Нам допомогло врятуватись Боже диво, наступного дня в наш дім влучив снаряд”: історія порятунку сім’ї з інвалідністю з Харкова. ольга кравцова, війна, евакуація, порятунок, інвалідністьЕвакуаційний потяг постійно обстрілювали. Джерело: Архів сім’ї

Так відчайдушна родина ухвалила єдине можливе рішення – тікати з міста. На щастя, в той день щось ніби супроводжувало і оберігало їх.

“Весь час у Харкові були дуже сильні морози. А в день, коли за нами приїхав наш рятівник, стало раптово тепло. Лише нуль градусів. Це дозволило нам втекти. А наступного дня, як ми дізналися, прилетіло вже по нашому будинку, знісши квартири на верхніх поверхах іншого під’їзду. Тоді загинуло двоє людей. І скажіть після цього, що немає над нами Бога? Тут складно не повірити в диво”.

“Мене рятував памперс, а брат ледь повернувся у вагон”

Адвокат Роман Чумак довіз родину до залізничного вокзалу і допоміг дістатися евакуаційного потяга.

“На щастя, нас пропустили до самого потяга нормально по “зеленому коридору” і занесли в вагон. Ми змогли їхати лежачи. Але коли ми їхали – це було справжнє пекло. Потяг обстрілювали з неба. Ми вимушені були їхати в абсолютній темряві. Навколо було чутно вибухи, повітряні тривоги та дитячий плач. Три рази потяг повністю зупинявся. А ми лежали налякані і молилися в холодному темному потязі. Ми їхали до Львова, і в цей момент мені стало зрозуміло, що небезпечно по всій Україні, що ми будемо їхати куди завгодно, світ за очі, аби лише там не було війни”.

“Нам допомогло врятуватись Боже диво, наступного дня в наш дім влучив снаряд”: історія порятунку сім’ї з інвалідністю з Харкова. ольга кравцова, війна, евакуація, порятунок, інвалідністьСім’я спершу доїхала до Львова. Джерело: Архів сім’ї

Родина у Львові пересіла на евакуаційну електричку до Перемишля.

“Замість звичних 3 годин ми їхали 10. Але після 20 днів у Харкові ця важка дорога таки того вартувала. Електричку зупиняли двічі через повітряну тривогу по всій Україні. Ми не мали навіть можливості вийти з потяга в туалет, бо зупинили десь у полі, не було перона. І якщо мене від розриву сечового міхура врятував памперс, то братові, котрий ризикнув вийти на колії, прийшлося несолодко. Без перона він не зміг самостійно повернутися до вагона. Його волоком затягли назад у електричку і потяг рушив до Польщі”.

“Кішку не кину – вона мені як дитина”

Поляки радо зустрічали українців. Тим, хто мав інвалідність, волонтери допомагали першочергово. Пропонували безліч варіантів розміщення.

Але у будь-якому реабілітаційному центрі була єдина умова – без тварин.

“Мені одразу пояснили, що з кішкою розміститися шансів немає. Єдиним варіантом було – віддати її в притулок або в “добрі руки”. Але вона для мене більше ніж дитина. Вона мій друг, моя радість. Вона прийшла до нас малою ледь живою, вона і досі боїться дітей. Кішка довірилася нам і ми її виходили, вигодували, ми змогли її вивезти з-під обстрілів із Харкова. Чи мала я право відмовитись від неї, зрадити її довіру після всього пережитого разом? Звичайно ж, ні”.

“Нам допомогло врятуватись Боже диво, наступного дня в наш дім влучив снаряд”: історія порятунку сім’ї з інвалідністю з Харкова. ольга кравцова, війна, евакуація, порятунок, інвалідністьУ польських місцях розселення не приймали з тваринами. Джерело: Архів сім’ї

Родина була готова їхати у будь-яку країну світу, де їх не розлучатимуть з чотирилапим другом. Так, вибір припав на Німеччину.

“Нова країна дуже привітна й гостинна для нас, але є свої нюанси. Наприклад, тут, де ми живемо, немає громадського транспорту. Ми не можемо дістатись навіть продуктового супермаркету. На візку чи милицях 8 км не здолати. Звичайно, що є мовний бар’єр, і бюрократія, і інші моменти.

“Нам допомогло врятуватись Боже диво, наступного дня в наш дім влучив снаряд”: історія порятунку сім’ї з інвалідністю з Харкова. ольга кравцова, війна, евакуація, порятунок, інвалідністьСім’я зупинила свій вибір на Німеччині. Джерело: Архів сім’ї

Наприклад, щоб підтвердити інвалідність – тут треба витратити близько року. Але у нас є головне: життя та мирне небо над головою в безпечному місці з добрими людьми і з нашою кішкою. Все інше тепер здається не таким уже і важливим”.

Софія Староконь

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*